План-конспект заняття: Бісерне рукоділля як вид декоративно-прикладного мистецтва. Історичні відомості про походження, виробництво і застосування бісеру та бісерного рукоділля

 План-конспект заняття: Бісерне рукоділля як вид декоративно-прикладного мистецтва. Історичні відомості про походження, виробництво і застосування бісеру та бісерного рукоділля

Мета:

Навчальна - на  основі узагальнення літературних джерел та вивчення зразків прикрас ознайомити учнів з художньою цінністю одного з  маловідомих видів народного прикладного мистецтва – нанизування бісеру – і повернути йому заслужену славу. Вивчити основи мистецтва нанизування  бісеру, яке ввібрало в себе багатовікову історію народу, його традиції, уявлення про красу і гармонію.

Виховна - вуиховувати в учнів естетичний смак, творчий підхід до завдання.

Розвивальна - розвивати у школярів інтерес до бісерного рукоділля, до його історичного коріння та витоків.

Тип заняття: вивчення нового матеріалу

Обладнання (матеріали та інструменти): журнали, книги, зразки бісерних прикрас та виробів з бісеру, планшет „Різновиди бісеру”.

Методи та прийоми: пояснення, бесіда, демонстрування, аналіз.

Хід заняття

І. Організаційна частина.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Питання для повторення:

1. Що вам відомо про походження бісеру?

2. Яка історія слова „бісер” ?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

ІV. Формування і засвоєння нових знань, умінь і навичок.

Вступна бесіда. Багато часу минуло з тих пір, коли на зміну примітивним при­красам людини — таким, як різноманітні мушлі, зуби та хребці тварин, камінці, кульки з глини, насіння рослин — прийшло скляне намисто. Великі намистини з непрозорого скла завдяки вдосконаленню технології виготовлення з часом ставали дедалі дрібнішими. Так з'явився бісер — дрібні круглі або гранчасті намистинки зі скла, фарфору або металу з наскрізними отворами для нанизуван­ня. Разом з намистом і перлами бісер використовували для виго­товлення прикрас та в різних художніх рукоділлях—вишивці, плетінні, інкрустації. Оздоби з бісеру посідали значне місце у свят­ковому та буденному одязі народів світу.

Походження бісеру. Виробництво його та застосування.

Батьківщина бісеру — Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлинки, які по-арабському називалися «бусра» (у множині «бусер»), звідки й пішла його назва. Там він був прикрасою і предметом мінової торгівлі.

Виготовлення бісеру є одним з процесів обробки скла. Майстер-склодув з краплі розплавленої скляної маси видував трубочку ма­лого діаметра, яку дрібно нарізали й висипали на сито для вилу­чення осипу (брухту). Потім скляні зерна закладали в барабан із зволоженою сумішшю вугілля, вапна та вогнетривкої глини. Бара­бан обертався, а суміш заповнювала отвори скляних зерняток. Щоб згладити нерівності скляної поверхні та надати зернам круг­лястої форми, їх ставили в піч і розжарювали. Після охолодження бісер відсівали від суміші й за допомогою полірувального порошку повертали йому блиск, втрачений під час розжарювання. Так виго­товляли і стеклярус, який на відміну від бісеру являє собою відріз­ки скляної трубочки завдовжки три і більше міліметрів.

З часом виробництво бісеру поширилося у багато країн Захід­ної Європи і Сходу.

Найбільшого розквіту виготовлення скляних виробів і бісеру досягло у Венеції, і це давало величезні прибутки республіці про­тягом  кількох століть.

Скломайстерні, які спочатку знаходилися в самій Венеції, у першій чверті XIII ст. винесли за межі міста на острів Мурано. З ча­сом там було створено кілька груп майстрів-бісерників, відповідно до виготовлення різноманітних ґатунків намиста та бісеру. Тут ви­робляли намисто лите й дуте, масивне й легке, однотонне й барвисте а також різноколірний стеклярус та бісер. Венеціанський бісер фарбували ще в сировині, чим досягали міцності фарб та різнома­нітності кольорів і відтінків.

Венеція постачала бісер на схід і захід, особливо в Європу, де влаштовувалися ярмарки продажу бісеру. Він був предметом мінової торгівлі з народами Африки та Азії. За бісер вимінювали прянощі, золото, тканини, хутра. Особливого піднесення виготов­лення бісеру у Венеції досягло наприкінці XV — на початку XVI ст., коли розпочалася торгівля з туземцями Америки. Американські індійці оздоблювали вишивкою з венеціанського бісеру святковий одяг. В основі візерунків лежали геометричні або стилізовані рос­линні мотиви. У наш час різноманітні прикраси, виготовлені руками американських індійців, виконані в народних традиціях і су­часних формах, мають великий попит серед місцевого населення й туристів.

Як свідчать археологічні розкопки, початок скловиробництва в Чехії сягає середніх віків. Технологія виготовлення скла була за позичена з сусідніх країн, але швидко виняткова прозорість, чисто­та й міцність його принесли чеським майстрам славу, яка зберегла­ся і до нашого часу. Вони створили технологію виготовлення туго­плавкого скла, у якому замість соди використовували деревний попіл. Наприкінці XVII— початку XVIII ст.: чеське скло мало ве­лику популярність не тільки в Європі, а й у далеких заморських країнах. Найбільшого розквіту виробництво бісеру досягло в пер­шій чверті XIX ст., коли завдяки конкуренції Венеції та Чехії ринок

наповнився бісером найрізноманітніших форм, кольорів, розмірів (від 0, 5 до 5 мм) та прозорості. У другій половині XIX ст. богемський бісер починають виготовляти машинним способом, він стає дешевшим за венеціанський і користується більшим попитом. Та поступово виробництво бісеру зменшується у зв'язку з занепадом різних рукоділь, які були дуже популярні в багатьох країнах світу протягом кількох століть. Бісер стає грубішим, зовсім зникають намистинки дрібних розмірів, збіднюються барви.

На території нашої країни бісер був відомий ще за часів Київ­ської Русі, про що свідчать археологічні дані і письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки тор­говим відносинам з країнами Близького Сходу та Візантією. Чис­ленні вироби й прикраси із скла, знайдені в похованнях VIII— XII ст., свідчать про широкий розвиток склоробної справи на Русі. Тут із скла виготовляли предмети побуту й прикраси, ним оздоб­лювали одяг. Скляне намисто, персні й браслети з непрозорого, на­півпрозорого та прозорого скла різноманітних кольорів (переважно зеленого, жовтого, синього, фіалкового та чорного) і найрізнома­нітніших форм виготовляли в невеликих місцевих скломайстернях. Внаслідок навали ханських завойовників виробництво скла на Русі надовго припинилося.

До застосування бісеру в шитті та різних оздобах повернулися знову тільки в XV ст. Його привозили з-за кордону, з Венеції. Він був набагато дорожчим від вітчизняних морських та річкових пер­лин, і тому ним оздоблювали переважно предмети релігійного куль­ту, речі для царського двору та для аристократів. З нього плели різноманітні сітки, низали торочки й рясна до головних уборів, ви­готовляли ґудзики й сережки, ним вишивали, оздоблювали одяг та всілякі предмети.

Поступово бісер дедалі більше поширюється в Росії. З XVIII ст. його використовують вже для вишивання та оздоблення одягу, різноманітних побутових предметів у поміщицьких садибах, у мона­стирських майстернях і серед простого населення. Бісер завозили з Венеції, Німеччини та Франції. Крім привізного, у Росії викори­стовували також і місцевий бісер, який виготовляли на деяких при­ватних та казенних заводах в дуже обмеженій кількості. Для навчання бісерній справі на початку XVIII ст. (1724 р. ) Петро І звелів послати за кордон російських майстрів. У середині XVIII ст. виробництво бісеру й стеклярусу намагався налагодити М. В. Ло­моносов, діставши на це в 1752 році дозвіл Сенату. На жаль, май­стерня в Усть-Рудиці під Оранієнбаумом (нині м. Ломоносов) проіснувала лише 10 років і була закрита невдовзі після смерті вче­ного. У своєму вірші «Лист про користь від скла» М. В. Ломоносов присвятив кілька рядків виробам з бісеру:

У бісері так скло, подібне до перлини,

Улюблене всіма, по всій планеті лине.

І носить люд його на півночі в степах,

Так само, як арап на півдні у гаях.

 Час найширшого застосування бісеру в Росії — це кінець XVIII — перша чверть XIX ст. Вишивали, в'язали, ткали, плели, оздоблювали найрізноманітніші предмети побуту — панно, подуш­ки й подушечки, гаманці, кисети, підстаканники, чохли для окуля­рів, ножиць і олівців, кільця для серветок, підв'язки, шнурки. Бісером оплітали пляшки, флакони для парфумів; нитки бісеру вплітали в пряжу тощо.

Наприкінці першої половини XIX ст. бісерне рукоділля занепа­дає майже в усіх країнах. Знижується попит на бісер, зменшуєть­ся його виробництво, гіршою стає якість, зникає бісер дуже дрібних ґатунків, не випускаються спеціальні голки та гачки для виготов­лення оздоб.

У Росії бісерне рукоділля залишається подекуди в провінції. У другій половині минулого століття бісер знаходить прихильників серед сільського населення багатьох районів Росії та України. Його застосовують у виготовленні всіляких прикрас. З часом ви­готовлення виробів з бісеру стає народним художнім промислом.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. кустарні майстерні Київ­ської, Московської, Казанської та деяких інших губерній виготов­ляли бісер для потреб місцевих ремісників та рукодільниць, але основну масу його, як і раніше, ввозили з-за кордону.

Мистецтво виготовлення прикрас з намиста, бісеру й стеклярусу збереглося в деяких країнах світу до нашого часу. Бісер застосо­вується в костюмах народів Болгарії, Румунії, деяких штатів Індії, в країнах Америки та Океанії. Тепер основним постачальни­ком бісеру в країни Європи та Азії є Чехословаччина.

V. Застосування засвоєних знань, умінь і навичок.

Читання схем виробів з бісеру.

 Розробка нескладної композиції.

А) Характерні елементи читання схем виробів з бісеру.

Б)  Характеристика умовних позначень схем.

В)  Демонстрація прийомів розробки композицій.

Складання візерунків.

Узори для прикрас слід підготувати заздале­гідь, хоч багато майстринь скла­дають їх „з голови” у процесі на­низування. Ажурним прикрасам більш притаманні геометричні ор­наменти, запозичені з вишивок і тканих виробів та пристосовані для нанизування. Для мозаїчних І тканих прикрас використовують узори рослинних орнаментів. Для складання та перезнімання узо­рів заготовляють „канву”: для ажурних прикрас у вигляді косої сітки, для тканих — у вигляді дрібних клітинок. На „канву” переносять зразок, взятий з альбому або готового виробу.

Узор ґерданів складають з двох смужок стрічки й медальйона — чотири, п’яти або шестикутника (мал.1), який роблять на одне вічко (для ажурних) або на одну клітинку (для тканих) ширшим для з’єднання кінців смужки ґердана (мал.2). Узори малюють знизу в гору. У такій самій послідовності слід нанизувати бісер.

Чим більше зерен доводиться на кожну ділянку площі виробу, тим сильніше узор з бісеру нагадує первинний ескіз, оскільки на деякій відстані від очей дрібні зерна зливаються між собою, і малюнок не сприймається як дробовий, зібраний з безлічі дрібних фрагментів. 

Для розробки робочих малюнків необхідно мати папір „в клітинку” і набір кольорових олівців або фломастерів. Один із способів складання малюнків — викреслювання на папері сітки (із сторонами ромба 1x1 або 1,6x1, 5 сантиметра) для ажурних виробів і дрібних клітинок (2x2, 3x3 міліметра) для тканих (мал. 3 а). На „канву” кольоровими олівцями наноситься орнамент. Такий спосіб виконання робочого малюнка зручний в тому випадку, якщо узор складається з простих геометричних фігур. На „канві” чітко показано напрям ниток узору, але не враховується кількість бісеринок, необхідних для виконання кожного осередку, і розрахунок бісеринок проводиться безпосередньо під час плетіння.

Якщо композиція орнаменту складна, при виготовленні робочого малюнка краще викреслювати кожну бісеринку сітки (мал. 3 б). Робота проходить в два етапи. Спершу на сітку кольоровими олівцями наноситься ескіз орнаменту, причому без врахування розташування окремих бісерин. Зафарбовуємо намальовані контури кольоровими олівцями. Після нанесення на сітку ескізу приступаємо до другого, технічного етапу роботи — викреслюванню робочого малюнка. Як мовилося вище, в плетених виробах бісер займає не всю площину, а утворює окремі осередки, і наше завдання так розташувати  бісеринки, щоб їх зображення максимально відповідало первинному ескізу. Забарвлена одним кольором ділянка сітки, наприклад пелюстка квітки, утворена з певного числа бісеринок. Обведемо їх яскравішим тоном того ж кольору, виділяючи на загальному фоні колірної плями. Робочий малюнок пелюстки готовий. Подібним же чином опрацьовується решта колірних плям орнаменту. Так у загальних рисах виглядає процес перетворення ескізу в робочий малюнок, по якому можна почати плетіння.

VІ. Узагальнення вивченого.

А) Проведення поточного інструктажу.

Б) Контроль за організацією робочих місць.

В) Закріплення нового матеріалу

-Питання для закріплення:

-Що ми називаємо бісером ?

-Що ми називаємо стеклярусом ?

-Від чого пішла назва „бісер” ?

-Яка країна є батьківщиною бісеру ?

-Які види бісеру існували в давнину ?

-Які сфери застосування бісеру ?

VІІ. Підсумок заняття.

А) Визначення кращих відповідей і робіт.

Б) Аналіз характерних помилок.

В) Виставлення оцінок.

Г) Домашнє завдання.

Д) Прибирання робочих місць і приміщення.